Як я мріяв іти цією дорогою, серед цих казкових хаток. Ця гойдалка тут стоїть як і вісім років тому. Так, десь вісім років тому. Повертатися у місця, повні вражень і спогадів, старі місця. Посохлі дерева, забита фіртка, на вулиці майже нікого. Чого ця сумка така важка і так заважає. Бруківка на центральній вулиці нагадує воєнні часи.

Ледве не вмліваю відчиняючи двері, старий замок вправно справляється з своєю роботою. Старість і пустота, сирість і спогади.

Під вечір вийти на ґанок. Притулитися до дерева, дивитися захід сонця, читати в той час якогось франківського письменника. Захід сонця… шо не клацни на фотоапарат – все якийсь маленький шедевр. Запланувати сніданок, підготовити свічку і ліхтарик на ніч. Всі такі привітні, старі, ледве ходять, багато працюють, при зустрічі плачуть.

Позакривати двері, фіртки, браму, вікна, подивитися чи догоріли дрова, і тоді із спокоєм влягатися до сну.

Тут кажуть здраствуйте – і воно більш українське ніж наше западенське «дай Бо…щістя». Тут кажуть веломашина, єдиний масовий засіб пересування (або просто велосипед – виручає навіть найменшого).

Вмиватися холодною водою з криниці, молоко натше, палити піч. Багато гостів – сусіди, родичі, просто проїжджі – дивуються. Так приїхав, на веломашині мій братик – такий веселий, життєрадісний. Йому тут теж добре, бо як і я росте серед асфальту. Питався шо я таке пишу, просив почитати. Але я сказав шо він буде сміятися. Він казав шо втримається, і буде уважно слухати.

-         Не вбивай павучка, він проносить щастя, - кажу я.

-         А со таке щастя?

-         Це коли добре, - трохи почекавши.

Добре вчитиcя самому. Думати кожен крок. Це солодке слово свобода. Все стало на свої місця. Не треба в блокноті розписувати справи на день, не треба не встигати, не треба вставати зранку. Шкода шо київстар тягне. Руки чорні від сажі.

Не знаю як виглядає рай, але напевно він схожий на ці три дні. По підвіконниках тарабанить дощ. Вечеря на дровах, вечеря з самотністю. Все хороше має свій кінець. Літо спокій, ґанок, смерековий ліс. Тут колись була лавочка. Ми сідали і дивилися в небо, повне зірок. Тут вони надто низько. Залишками гарячої води помити посуд, горня від кави, потрібно йти збиратися. Свято закінчилось. Сюди не можна потрапити вперше, сюди можна повернутися.

15.05.2008                                                                                                      Т.Дз.