| Статистика |
|
Всього онлайн 1 Гості: 1 Користувачів 0 |
|
Весна-осінь2007
Варто просто торкнутися якихось речей чи переставляючи якісь папери натрапити на карти, або дивитися на захід сонця у місті знаючи шо там він кращий, шоб захотіти туди знову.
Бо тільки там народжуються легенди, бо тільки там сніг, коли захочеш і квіти, які захочеш. Бо тільки там хочеться відстоювати свій кордон і свої права, дізнавшись що якісь албанці будуть тут заливати асфальт. І навіть викинувши на вурд пів сотні гриваків, і навіть довго блукавши, і навіть з мокрими шкарпетками, і навіть коли нема шо їсти …. Небіда. То все не біда. Треба перехрестититися, і лягати спати, бо зранку буде ранок, будуть нові краєвиди і нові сили.
А прибувши до цілі відкриваєш карту – о звідси можна піти на Шпиці, можна спускатися на Дзамброню чи Завоєлю, лишивши праворуч урочище Подє… А ондика озеро – там заночуємо. Різні маніпуляції над вечерею – на перше супчики мівіна, на друге плов (залишки вчорашнього рису і мєса), на десерт - сир, цукор, цукерки, чай із звіробою, аффин, малини…
І кожен раз дізнаєшся щось нове, вурд – перше молоко корови, яка народила тилє. А коли білосніжне дитя дошкільного віку допомагає дідусеві в колибі, з виглядом на Піп-Іван, коли її трішки старший брат добуває масло - і все це посеред Чорногори – тоді забувається все і хочеться тут залишитися. Не тішить тільки шо тут не все так просто і легко.
А не Петра урочище Пекло. Каменисті і відірваніші Горгани, дикі. До нестями дикі. Під вечір спробувати будзу та молока. Гуцул виявився далеким знайомим С., тому усе мали с мо на халяву (шо дуже дивно на теперíшній час). Ще пропонував медвежого мєса, але попереджав шо від нього збільшується печінка і воно дуже дороге. А трохи нижче цього вечірнього дому, починається Бистриця, яка потім повноводною річкою тече через Пасічну.
А зранку лісом, а потім джеребом підніматися до вершин. Тут, де блуд вже точно не візьметься, маркування проставлене через кожні 500 метрів. З франика Сивулю видно, а з Сивулі видно тільки Гуту. Краще б було навпаки.
Грибів, - кажуть гуцули, певно не буде, як і аффин. Тіко ґоґодзи, на початку липня, пробують червоніти. Однак на базарах Косова, Долини, Коломиї, Верховини найти можна буде все.
Фестивалі Карпат – це окрема, велика історія. Там панує запах кальяну, спітнілих тіл і радощів, стриптизу після Півнів. Не соромся принцеса, це найкраще шо в нас є, - це для тебе. Музика посеред гір – вже нічого не треба… Там своя правда.
А ще транскарпатська червона рута, де все відбувається, - як каже С. Тут складаються плани, уточнюються маршрути, їдять пиріжки, перепаковують наплічники. Існує цікаве коло – можливо своєрідне срібне кільце Прикарпаття (© Т.Дз.). Все починається з Франика, у Ворохті треба пересісти на досить цікавий автобус Ворохта – Городенка - відчути смак нелегальних перевезень сільськогосподарської тварини, послухати щирих гуцульських проклинань і благословень, минути декілька перевалів, тещен Язик, по дорозі закупитися у Верховині чи Косові, і під вечір чи то вже ніч бути в Городенці. А звідти назад до Франківська…
Подорожі – це просто хороший стан речей, добрий наркотик. Достатньо зранку торкнутися кави і ти одразу пригадуєш вечір, тоді – в горах, поблизу колиби, з виглядом на Чорногору. Наближаєшся до вікна - ще не так пізно, ще можна глянути на осінь в Карпатах, щоб трішки втамувати спрагу, щоб трішки стало краще.
Т. Дз.
|
Категорія: Мои статьи | Додав: eko (15.11.2007)
| Автор: Тарас  
|
| Переглядів: 941
| Рейтинг: 0.0/0 |
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі. [ Реєстрація | Вхід ] |
|
